Вперше дивився по ТВ в початковій школі і багато чого не зрозумів, лише хвилю позитивної, доброї енергії, якою насичені американські тв-програми 80-90-х. Зараз вже дивлюся у віці 35+, маючи життєвий досвід і чітко спостерігаю тиск авторитетом (дідівщина) батьками на дітей. Бренді важче, бо мама з дитинства нав'язала її рольову модель поведінки, обмежену рамками певної моралі, якою мусить бути дівчина. Бренда намагається розкрити себе, бути більш сучасною, але постійно відчуває докори сумління та нерішучість, чи вірно вона вчиняє.

Гарний серіал. Передивляюсь вже в другий раз. Показує яке це доросле життя.

Не зважаючи ні на що, у серіала позитивне енергетичне наповнення. Тобто він вчить і не погано достатньо справедливим речам.

Я одна з не багатьох хто виріс на ейфорії і мої погляди щодо екранної молоді були однозначно відповідні до самого серіалу, але кожен раз коли я передивляюсь серіали 80-их, 90-их мені не хочеться вірити у расистські вислови які розлядаються як методи освіти. Дивлячись на вчительку іспанської її зображають як схибнуту на власній мові людину просто "муй калієнте латіно мамі", яка не намагається зрозуміти її учнів мабуть через це їх рівень іспанської нижчий навіть за мій. Також в серіалі мало чорних і азіатів, коли на той час в США мігрантів було достатньо не мало як і зараз. Дивитися серіал лише тому що Джейсон Пріслі хендсом ес фак така собі розвага.

Я майже сорокарічний чоловік, дивлюсь зараз цей серіал. Пам’ятаю, як у дитинстві пропускав серії по понеділках, середах та п’ятницях через заняття музикою… Ненавиджу скрипку в тому числі за те, що пропускав більшу частину серій. Зараз вирішив поставити «галочку» багато років потому, але, звісно, емоції від складу вже не ті… (((