Закохана в Кінга з десяти років, прочитала майже всі книги, наразі збираю українські переклади і подивилася більшість екранізацій. І просто обожнюю фільми жахів.
Про даний фільм можу сказати багато.
У кожного свої смаки, догодити всім неможливо. Проте, якщо вже прискіпуватися стосовно того, як ведеться оповідь - спершу дитинство, потім сучасність, то книга була написана як раз шматочками: минуле - сьогодення. І старий фільм б ув знятий як раз зі збереженням формату книги.
Будь-яку книгу неможливо екранізувати "один в один", відповідно, і в першому, і в другому фільмі дещо -"порізали", дещо пропустили, але в сучасній екранізації дещо змінили невідомо для чого.
Наприклад, я не бачу, яку саме задачу виконує заміна вподобань Майка на вподобання Бена. Адже саме Майк збирав історію старого Деррі, а не Бен. Просто, аби показати, що "ето вам не ето"(с)?
Зовсім невиразно висвітлено, що Беновим вподобанням була архітектура і будівництво.
"Не вистрілив" велосипед Біла. У книзі та в першій екранізації для Сільвера була відведена значуща роль, проте якщо його прибрати з даної екранізації, ми нічого не втратимо. Хіба що показ самого Кінга треба буде внести в інший епізод.
Ще хочу зауважити одну річ. Перенесення часу розповіді. У Кінга все починається у 1957, завершується у 80-ті. Тут "маркером" часу виступає показ Жахів на вулиці Вязів - 5, відповідно, 1989 рік. Проте історії, зібрані Беном про масові загибелі людей або дітей у Деррі, закінчуються трагедією, що передувала попередньому циклу життєдіяльності "Воно", а не 1961-1962 роками. І таких дрібниць немало. Виглядає дивним напад на Майка "Геть з мого міста нігер" у північному штаті у кінці 80-х від хлопця, чий батько поліцейський. Для кінця 50-х в містечку, де все ще мало чорношкірих, і Майк - єдиний такийхлопець у школі, це ок, через 30 років це трошки дуже сильно притягнено за вуха.
Хорор-ефекту можна досягати різними засобами: є саспенс, а є надлишковий натуралізм і скрімер. Найкращий приклад саспенсу для мене - японський фільм "Дзвінок". Після нього мені було страшно засинати. Тут, на жаль, ми бачимо 80% скрімеру і зайвої експресивності акторів, і лише відсотків 10 йде на саспенс. Мимоволі виникали асоціації з першим Кінг-Конгом, коли - дійсно зненацька - в екран встрибнула страшна африканська маска, і зал зойкнув.
Отже, мій підсумок. Актори прекрасно виконали задачу, яку поставив перед ними режисер. Гарна графіка і спецефекти. Але ефект від фільму в цілому - на "трієчку". Особисто я навряд чи буду передивлятися.

Є дві версії фільму "Воно". І, повірте, старіша версія - в рази краще, там не хайпують на темі толерастії. Той фільм - тягне на 8/10. А от щодо жаху... - що ж. З багатьох фільмів за мотивами книг Стівена Кінга, жахів - дуже мало. Просто не все, що пише Стівен Кінг - є жахами. "Воно", "Керрі" та "Зелена Миля" - це не жахи. Ними можна лякати, хіба що 6-ти - 8-ми річних дітей. Більш моторошнішим є "Мгла".

Книга "Воно" це дуже фундаментальна робота, імхо. Екранізувати її ідеально неможливо, бо це б були не просто години, а десятки годин. Тому вже як зробили. Передивляюся час від часу, і перечитую також.

Дивіться краще оригінальний фільм 1990 року. Він в рази кращий. Ці дві частини - тупо не дотягують до того фільму. Короче, ремейки - зло!