Я почала дивитися цей серіал і думала, що він буде легким комедійно-трагічним, він таким ніби і був, але з 4 серії я подумала, що тут взагалі не смішно, це трагічно. Після закінчення перегляду, я в легкому шоці, але мені сподобався серіал і я його рекомендую до перегляду.

Якщо коротко, то цей серіал поділив моє життя на до і після. Найкраще, що я бачив після "Механічного апельсина".

Історія доволі моторошна і тисне на сприйняття. Зріз нетрадиційних орієнтацій з залежностями та психічних розладів з кримінальним менталітетом. Кінематограф мистецького рівня. Картина просвітницька і цікава.

Почну з хорошого, серіал має приємний візуал, основні персонажі розкриваються достатньо аби стати небайдужим до них. Каст підібрано чудово, їх акторська гра досить переконлива аби не вибивати з відчуття заглиблення сюжетом. Темп розвитку подій непоганий, хоча іноді було бажання трохи перемотати.
Разом з тим, дії головного героя видаються нелогічними і незрозумілими, викликають роздратування у перших 2-3-х серіях. Але, згодом, коли нам відкривають минуле Донні Данна, починаєш розуміти його поведінку і співчувати йому. Власне, як і Марті, що зобрежена тут не чорно-білим картонним персонажем, їй надано глибини.
У підсумку, добре ніколи в своєму житті не мати такого досвіду, який мав головний герой, але, як мені здається, цей серіал вартий аби його подивилися, хоча це не найлегша історія до перегляду.

Не рекомендую ніколи і нікому. Як же мене дратують персонажі, ще більше мене дратує що це основано на реальних подіях. Не уявляю як такі люди можуть жити/існувати. Хворий серіал про хворих людей(про двох головних героїв пишу). До останнього терпів і чекав на поворот в правильному напрямку, але на 20-тій хвилині п'ятої серії назавжди завершую дивитись цей сюр, цю люту історію.