«Величне століття. Роксолана» — це не просто історичний серіал. Це історія про жінку, яка змогла змінити правила гри в світі, де жінки мали мовчати.

Глядачі заходять у палац не лише як до музею розкоші — вони стають свідками щоденної боротьби за владу, любов і виживання. У центрі сюжету - колишня бранка, яка поступово піднімається сходами політичного впливу. Не завдяки чарівності — а завдяки розуму, витримці й рішучості.

Серіал захоплює не тільки масштабом і красою — він змушує замислитися. Про те, як формується влада. Про ціну свободи. Про те, як жінки, навіть у найжорсткіших умовах, знаходять силу не просто жити — а керувати.

Рекомендувати «Величне століття» можна не лише за яскраву картинку чи драми палацу. А за головну героїню, яка, попри все, лишається собою — і перемагає.

Серіал просто неймовірний! Особливо вражає історія Хюррем — яка вона розумна, сильна й водночас хитра. Її шлях від рабині до найвпливовішої жінки султанського палацу — це щось неймовірне.
Також дуже подобається образ султана Сулеймана — сильний, мудрий, але такий уразливий перед коханням до Хюррем.

коли свідомо переглядаєш цей серіал то по-іншому дивишся на персонажів. перший та другий сезон пам'ятаю майже в деталях ще з часів школи, коли по поверненню додому дивишся витівки Гюльшах)
третій сезон дуже чіловий, цікаво спостерігати за тим, як розвиваються події, коли спадкоємці вже повиростали, хто яку мораль несе по-життю й з ким йде пліч-о-пліч
четвертий сезон прям якась депресія, мало того, що частини героїв вже немає в живих, не так вже цікаво, так і тих, хто залишився з достойних - вбили. [s]смерть Мустафи, Джихангіра, Баязида, Хюриджихан взагалі були несправедливими й шокуючими. я не з тих людей, які емоційно реагують на серіали, але страта Мустафи стала піковою точкою ненависті до Гюрем. звісно, перші сезони вона виживала, далі поставало питання престолу, але щоб так сліпо налаштовувати власних синів один проти одного - це вже занадто. чомусь прихильники Мустафи завжди імпонували, той самий Атмаджа й Ташли Джали, які вірністю показували людську суть[/s]
на цьому сезоні аж стало цікаво, скільки разів вживалось слово "Аллах") естетика серіалу, музичний супровід, декорації, костюми й подача - вражає розкішшю й увагою до деталей. український дубляж завжди тішив своєю багатозвучністю та точковістю

Ледве "домучила" цей серіал, майже 2/3 дивилася на швидкості 1,25 чи 1,5. Можна було б все вмістити в один сезон. Оцінка 6 за гру акторів, костюми і коштовності.

Неймовірний серіал, запам'ятався всім українцям!
Звісно тоді на той час традиції були дуже жорстокі. Єдине що дуже дратувало, це що майже всі чоловіки зраджують своїм коханим жінкам. І якщо ти жінка, то прийми свою долю або тебе вб'ють!

Хюррем звісно моя улюблена актриса, міміка та харизма зашкалює! Звісно султан любив її за запальний характер, адже тоді жінки не були дуже привабливими. І я впевнена ця жінка дійсно любила Сулеймана, але життя спіткало їй долю де жінка це - ніхто. Вона боролася за своє кохання, [s]навіть якщо їй погрожували вбивством та намагались покінчити з нею[/s]

А саме найбільш нервувала Хатідже! Її постійні крики і панічні атаки надоїдали. Але сценаристам вдалось передати все те що вона відчувала після вбивства [s]Ібрагіма[/s]

Нажаль головний недолік це те що Анастасія була русинкою. На той час не було ні України, ні росії! Цих держав не існувало взагалі.