Непогано. Небагато знаю таких довгих фільмів, що не відпускають упродовж усього часу. Дуже вдале поєднання видовищності, наукової фантастики, питань моралі та емоційної складової. Ще й фінал ніби на продовження натякає, що було б цікаво.
Не сподобалось лише озвучування. Довелося весь час змінювати гучність, бо коли персонажі просто розмовляють, то дуже тихо, та щойно з'являються звукові ефекти, як гучність різко посилюється, і треба негайно зменшувати.

Інтерстеллар — фантастика, яка насправді про дуже земні речі: людські стосунки, цінність часу і страх не встигнути.
Крістофер Нолан, як завжди, тримає рівень — складне робить простим і болючим. Фільм дуже вразив: ще жодне кіно не пробивало мене настільки — реально сидів і плакав.

Змалечку любила фантастичні фільми. Та цей перевершив мої сподівання як домашнє завдання з психології. Подивилась на одному диханні і таке враження що це не про далекі світи, а про внутрішню сутність людей.

Якщо хтось не зрозумів сенс фільму, то це далеко не про любов та врятований світ. Його ціль нагадати людям, що ми частина більшого, що саме наше існування це диво. Що звичайне відчуття реальності і сприйняття світу це божественна фіналізація творіння. Можна віднайти багато галактик, багато відгадок на найпоширеніші запитання, але люди забувають іноді просто цінити те що є, не навколо нас, а просто самої у себе. Хто ти глядач? Чоловік, жінка, працівник, студент? Чого тобі не вистачає в житті, чого ти хочеш? Чи обмежитись такими питаннями, або може подивишся в середину? Хто той хто сприймає це? Чи є у нього імʼя, обовʼязки, проблеми? Хто визначив наше місце в суспільстві?

Так от фільм про те, що те що здається людині важливим, це пилюка, яка розсіюється, навіть космос, планети це все плине. Шукайте те що не зникне ніколи. Себе!

Це шедеврально!
Цінуйте і любіть рідних!
Думаю, ще неодноразово переглядатиму...