Шістнадцятирічний Джавед живе у передмісті Лондона кінця 1980-х. Сина емігрантів не приймають британські однокласники та сусіди, а суворі норми пакистанської культури здаються йому неприйнятними, тож Джавед не може визначитись зі своєю національною ідентичністю. Хлопець мріє стати письменником, але його працьовитий батько не підтримує таке марне прагнення. Родині Джаведа не вистачає грошей, і родичі чекають від нього матеріальної допомоги, а не творчих подвигів. Непросте, повне протиріч життя Джаведа в одну мить перевертається, коли він уперше слухає музику Брюса Спрінгстіна, яка надихають його почати писати: хлопець розуміє, що всю образу, досаду та біль, які він відчуває, можна перетворювати на поезію. Так Джавед знаходить свій голос — не лише як автор, а й як молода людина, яка нарешті розуміє, ким є.