З фільму взяла тільки одне: ніхто тобі не скаже, що робити! А це чи не єдине питання, яке в голові кожної матері, яка опікується 24/7 своєю дитиною. Переважно все на інтуїції і відчуттях.
Не сподобалось, що у фільмі матусі надто істеричні, хоча це ж фільм і таке бачення має місце. Не треба демонізувати маму особливої дитини. Вона не істерична, не шизанута, не алкоголічка, не недоглянута, не параноїк, не та, що постійно хоче співчуття чи вимагає допомоги, НІ, вона МАМА, і як будь-яка жінка, що має на руках диво - дитя, хоче для нього найкращого.

Це мабуть найкраще що я дивилася за останній час. Історія відгукнулася десь дуже глибоко всередині, вона не ідентична моїй, але це не має значення, стан головної героїні передано настільки точно, що стає фізично важко при перегляді. Авторам вдалося вкласти в короткий проміжок часу все, виснажливу повсякденність героїні, те чим вона займається, і те що її оточує, це величезна кількість факторів, які тиснуть на психіку кожен день. Материнство, хвора дитина, яка потребує особливої уваги, це насправді величезна ніша, з якою не кожен може впоратися, з часом цей тиск неминуче проявляється у тотальній втомі та внутрішньому зламі.
Важливе що дає цей фільм, це дозвіл на цей злам, дозвіл визнати що не кожна людина може бути залізною, що іноді буває дуже нестерпно, втома це не слабкість, а частина життя

Рекомендацію цього фільму отримала в групі батьків, що мають дітей з синдромом ARFID. Це розлад харчової поведінки, який мають десятки тисяч людей по всьому світу.
В стані війни та відсутності електроенергії - нагодувати дитину з таким синдромом стає в тисячу разів важче. Хотіла сказати, що я таке і ворогу не побажаю, але чого ж, бажаю: хай окупанти перед тим як стати чорними пакетами відчувають голод, але не можуть їсти.
Загадковою ця хвороба є лише для тих, хто з цим не стикався. Спектр синдрому широкий, як наприклад і спектр аутизму (хтось не розмовляє і не дивиться в очі, а по комусь так зразу і не скажеш). Так і з ARFID - хтось взагалі не може їсти і лікарі переводять на трубки, хтось все життя їсть 3-5 своїх продуктів, не маючи змоги розширити раціон. Хтось розширює до 20 продуктів і соціально стає більш вільним. Взагалі - це велика-белика біда цей клятий ARFID.
Ну, що ж пішла дивитись фільм…. Сил мені….

Фільм передає всю трагічність самоти, самоти з бідою. Коли ти сам проти всього світу, коли ти паганий для всіх роблячи все можливе, коли байдужість головне що тебе оточує.
Фільм дуже не простий, і чесно я б його рекомендуала до перегляду лише тим хто хоче загнати себе у якусь депресію, я це кіно переглянула у 3 підходи, інакше б просто не додивилась, я вигадувала для себе різноманітні фінали і причини, та автори мали свій сценарій.

Це правда життя, коли відсутнє хоча б розуміння наскільки важко бути мамою, а тут ще хворої дитини.