Блін, щойно додивилася Я ще досі тут і, чесно, досі не можу відійти. Спочатку здавалося, що це буде просто мила ретро-історія про велику родину: море, музика, постійні гості, сонячне Ріо. Але потім стає реально страшно від того, як швидко звичне життя може просто розвалитися. [s]Коли батька забирають на пару слів і він просто зникає - це аж до мурашок.[/s] Мене найбільше вразила мама, Еунісе. Я не знаю, як можна бути такою сильною. Вона не влаштовує істерик, не кричить, але ти бачиш цей біль у кожному її погляді. Вона просто продовжує жити заради дітей і десятиліттями шукає правду. Кінець - це взагалі розрив серця, особливо коли розумієш, що це все було насправді. Дуже сильне кіно про те, що навіть у найтемніші часи треба залишатися людиною.