Фільм дивний, майже незручний для глядача, не звиклого до специфіки Східного кіно. Для звичайного глядача він може здаватися надто повільним і нелогічним, особливо на тлі того, що в Японії значно популярніші історії на кшталт сталкінгу, ніж класичні детективи
Ідея та концепція стрічки, втім, справді сильні. Двері тут не просто предмет, а повноцінний символ і головний герой межа між домашнім спокоєм і небезпекою, між приватним життям і зовнішнім вторгненням. Сюжет обертається навколо простої домогосподарки та її маленького сина образи навмисно буденних, майже беззахисних.
Проте вже приблизно через двадцять хвилин починають з’являтися логічні провали. [s][Дії героїні викликають подив: замість негайно звернутися до поліції сразу коли вторгнення в квартиру та агресивних спроб зламати двері, вона поводиться так, ніби небезпека лише прикра випадковість. Людина, яка справді пережила страх, зазвичай не ігнорує кожен шерех, не гуляє пізно ввечері та не заходить спокійно в ліфт із незнайомцем. Тим паче, що персонажі з самого початку усвідомлюють: за ними стежать або їхні дані були скомпрометовані][/s]
Моя оцінка, можливо, суб’єктивна 2/10 але після половини фільму перегляд на швидкості ×2 став майже вимушеним. Чому стрічка має позначку детектив, але сюжет доволі прозорий і не пропонує справжньої інтриги. Не стільки таємниця, скільки ланцюг рішень, що здаються неприродно стриманими й наївними, поступово заводить героїню у справжній жах.
Втім, за атмосферу та реалізм загрози фільм заслуговує на плюс. Естетика 90-х, холодні інтер’єри та постійне відчуття порушеного простору працюють добре. Але загалом стрічка здається затягнутою: відсилання до класики річ гідна, та не в такому розтягнутому форматі.
«Door» це фільм про страх, що починається з порога. Про двері як останній бар’єр між безпекою дому та тим, що стукає ззовні наполегливо й без запрошення. Який принесе бiду.